Вшанування Бориса Едуардса: меморіали та спадщина

На честь Бориса Едуардса в Одесі встановлено меморіальну дошку в провулку Ляпунових, а вулицю Писарєва в Київському районі перейменовано на його честь.

Борис Едуардс народився 27 травня 1860 року в Одесі в родині британця Безіла Едуардса та українки Софії Юріївни, яка походила з козацького роду з Полтавщини. Він отримав свою першу художню освіту в Одеській малювальній школі (1876–1881), де навчався у професора міланської Академії мистецтв Луїджі Іоріні.

У 1885 році, перед поїздкою до Парижа, Борис організував першу персональну виставку скульптури в Одесі. У Франції він навчався в Академії Жюльєна, працюючи в студіях відомих художників та створив портрет Луї Пастера з натури.

Критики відзначали: «Едуардс — один із небагатьох митців нашого часу, який сміливо зображує тіло з любов'ю».

У 1899 році він провів масштабну виставку в зимовому саду Воронцовського палацу на честь 15-річчя своєї творчої діяльності. Пізніше його роботи були представлені на Всесвітній виставці в Парижі (1900) та Салоні В. Іздебського (1909–1910) в Одесі, Києві та Ризі.

Едуардс заснував першу в Україні бронзову ливарню для реалізації своїх масштабних скульптурних задумів. Він також був співзасновником Одеського літературно-артистичного товариства (1897) та музею витончених мистецтв (1899).

Витоки його роду — справжній роман: британське, українське, ірландське, іспанське та турецьке коріння. Його прадід був комендантом фортеці Гібралтар. Борис міг успадкувати землю на Манхеттені, але обрав шлях мистецтва.

У 1918 році він став головою Одеського художнього училища, що сприяв його реорганізації у вищий навчальний заклад. Того ж року відбулася його остання виставка — понад 80 робіт, підсумок 35-річної творчої діяльності.

У 1919 році він емігрував на Мальту, де створив Меморіал загиблим мальтійським героям.
Помер 12 лютого 1924 року та був похований на Мальті.